Дурницю зробив

– Хоч до церкви не ходи. Я там більше дратуюся,ніж удома,– в неділю під обід сусідка повертається з ранкової літургії. На службу Божу щотижня їздить у рідне село піді Львовом. – Священик рік на парафії послужив – Volkswagen купив. За другий рік фундамент під будинок звів. А сьогодні каже:"Порахували гроші,зібрані за коляду,та за голову схопилися. Бачу,люди гріха перестали боятися".

Знайомий Мирон 15 років був у церковному комітеті. Допомагав відновлювати греко-католицький храм. Потім відмовився.

– Їхав із тещею машиною в сусіднє село в сільраду. Зупинився,а біля ноги – пакунок лежить. Відкриваю:гроші. Пере­рахував – 2 тисячі доларів. Між ними знайшов карточку "на цеглу",– розповідає. – У сільраді питаю,чи нічого не губили. Ніхто не зголосився. Забрав пакунок додому.

Через два тижні Мирон рейсовим автобусом добирався до Львова. Підслухав розмову двох пасажирок – говорили,що їх сусідка Люба гроші загубила.

– Із чоловіком трьох дітей виховують,хату зводять. Тяжко працюють,на будову кожну копійку відкладають,– переказує Мирон. – Люба до сільради йшла по якийсь дозвіл,дорогою пакунок загубила. Тепер від сліз не висихає. Чоловік мало з дому не вигнав. Розпитав я їх,де та Люба живе. Наступного дня розшукав її і гроші повернув. Вона мене мало не розцілувала. З її чоловіком донині товаришуємо. Не раз мене виручав.

Про свій вчинок Мирон розповів у компанії священиків.

– Дурницю ти зробив,– сказав один з отців. – Нащо гроші повернув? Ти ж їх не вкрав,а знайшов. А це – не гріх.