"Екскурсія"в зону АТО:"ласкаво просимо"в іншу реальність

"Зона АТО" — це насамперед інша реальність. Вона починається за Ізюмом Харківської області. Мирні пейзажі Слобожанщини з тракторами та ораними полями змінюються вигорілими балками,окопами та бронетехнікою при дорозі. А ще зірваними мостами,розбомбленими хатами,блокпостами через кожні 5-10 км і почорнілими від сонця та бруду обличчями солдатів.

Бійці з Новоград-Волинська на одному з блокпостів з тихим сумом і цікавістю поглядають на мішки і коробки,звалені у кузові джипу Nissan Navara.

"Веземо "гуманітарку" для 11-го і 25-го батальйонів "Київська Русь",що у Дебальцевому",- пояснює волонтер Олексій Момот.

"Як там у столиці? Все нормально? Ми нарешті хоч трохи виспались з цим перемир'ям. Але вночі нерви все рівно на межі. Будь-який шурхіт у "зеленці" перетворює ніч на кошмари",- зізнаються солдати на прощання.

Волонтери з Вишгорода,проїхавши понад 700 км,добираються до місця призначення рано-вранці. Лунають два постріли з "калаша" - на в'їзді у Дебальцеве військові ретельно перевіряють документи.

Місцеві жителі супроводжують волонтерські машини уважним поглядом — помітно,що новоприбулі викликають у дебальцевців щонайменше цікавість і певний острах. Багато хто з "аборигенів" пересувається містом на велосипедах та стареньких "жигулях" і "тавріях". На деяких машинах майорять білі пов'язки.

Громадські активісти заїжджають спочатку на позиції 25-го батальйону. Більшість вояків зустрічає їх радісно,потискає руки:"Ласкаво просимо!". Хлопці вивантажують коробки з харчами,медикаменти,туалетне приладдя,генератори...

Доброволець Кузя веде волонтерів на передову. Тут наразі тихо — перемир'я,підписане у Мінську,нібито в силі. Кузя розкриває накритий ковдрою гранатомет АГС-30,будить хлопців у шанцях. Дехто з бійців взутий у гумові шльопанці.

Активістам дозволяють залізти на танк Т-64,а потім і в його середину — у ньому тісно,руки-ноги не випрямиш,один невірний рух і на голові гуля. А ще якісь джойстики,вентилі,рукоятки,снаряди і патрони навколо.

Наступний пункт призначення — штаб 11-го батальйону. Для нього — теж подарунки від волонтерів. Є пакунки для "общака",а є й персональні. Один з бійців радісно розпаковує свою коробку й дістає звідти сушену тараню,з насолодою вдихає запах солоної риби...

У штабі 11-го батальйону лишається вищезгаданий Nissan Navara. Його подарував сім'ї комбата Олександра Гуменюка,який загинув у серпні від кулі снайпера,нардеп Ярослав Москаленко. Вдова комбата,у свою чергу,передала машину на потреби підрозділу. Передала разом із талісманом — Чебурашкою,дитячою іграшкою,що вміє розмовляти й піднімати настрій.

"У нашій родині є ціла колекція чебурашек. Це Чебурашка-татусь. Нехай супроводжує хлопців у машині і береже їх від всього поганого",- сказала Олена Гуменюк перед відправленням волонтерської допомоги на схід.

Небайдужі люди висловили готовність придбати їй ще одну автівку. Проте жінка відмовилась,попросивши натомість в них закупити з десяток снайперських гвинтівок — знову ж таки для потреб української армії.

Загалом бійці не вірять в ефективність перемир'я й кажуть,що найважче — чекати невідомо чого.

"Дебальцеве зараз у мішку — воно оточене з трьох сторін. Але якщо наше командування зрадить і ворог повністю оточить нас,ми прориватимемось на Ростов. Краще там шуму наробити. Якщо вже воювати,то в ідеалі на чужій землі,а не своїй",- говорить один з офіцерів.

На зворотній дорозі на блокпостах у волонтерів значно ретельніше перевіряють документи,дивляться,чи не везуть із собою зброю.

Коли активісти виїхали за межі "зони АТО",їм зателефонував лейтенант Микола з 11-го батальйону і повідомив,що по Дебальцевому почали стріляти російські "Гради",а у самому місті сепаратисти розстріляли з РПГ машину Нацгвардії. На щастя,обійшлось лише двома пораненими.