Із віком почав їздити обережніше

Гравець баскетбольної команди «Політехніка-Галичина» Ярослав Зубрицький розповів в інтерв’ю «Газеті» про свої автомобілі,їх ремонт і те,як долає далекі відстані.  

— Ярославе,розкажіть,будь ласка,про автомобілі,які у вас були.

— Моє перше авто — Opel Omega Caravan. Це доволі просторий автомобіль,мене він пов­ністю влаштовував. Потім купив Volkswagen Passat. Тепер пересуваюся Nissan Teana. 

— Із вашим зростом,вочевидь,дуже важливе значення має розмір салону автомобіля?

— Так,безперечно. Мені потрібен простір для того,щоб почуватися за кермом комфортно. Нині з цим проблем немає,є вдосталь автомобілів,які мені підходять. 

— Можете уявити себе в невеличкому салоні авто якоїсь вітчизняної марки?

— (Сміється) Уявити можу,але мені буде дуже незручно. Автівки нашого виробництва точно не для мене. Якщо сяду спереду,на задньому сидінні вже ніхто не поміститься. Інша річ — скажімо,німецькі машини,в яких мені доволі комфортно.

— «Політехніка» часто вирушає на гостьові ігри клубним автобусом. Мабуть,для високих людей такі поїздки не дуже приємні?

— Так,автобус ― не найзручніший засіб пересування. Значно комфортніше подорожувати потягом. Там можна прилягти,відпочити. А автобусом максимально можна їхати,як на мене,до шести годин. Триваліші подорожі дуже виснажують. Постійно доводиться сидіти на місці практично в одному положенні. Тому болить спина,набрякають ноги. Опісля складно займатися фізичними навантаженнями. Безумовно,ідеальний варіант добратися на гостьовий матч — вирушити літаком. Але цей спосіб пересування дорогий. Краще подорожувати потягом.

— Можете щось відремонтувати в автомобілі? 

— Можу зробити щось елементарне ― замінити запобіжник,фільтр. У старому «Опелі» міг свічки замінити. Взагалі в сучасних автівках складно щось зробити самотужки,там багато електроніки. З ходовою сам нічого не роблю. Усе здебільшого лагодять на СТО. Там працюють професіонали,краще їм довіритися. 

— У вашій практиці траплялося так,що авто зупинялося посеред дороги?

— Ні,такого,на щастя,не було. Завжди готую автівку до тривалих поїздок. Ніколи навіть не проколював колесо в дорозі. А раніше регулярно долав багато-багато кілометрів. Мені ж доводилося грати поза Львовом,часто їздив в Одесу,Київ. 

— Як часто відвідуєте СТО?

— Дотримуюся регламенту. Також їду на СТО за потреби:прислухаюся до роботи автомобіля,якщо помічаю якісь недоліки,відразу звертаюся до фахівців. Ніколи не зволікаю до моменту,коли машина зупиняється та не хоче їхати. Намагаюся запобігти такій ситуації.  

— Неприємне запитання:в дорожньо-транспортні пригоди потрапляли?

— Ні. Хіба що в дрібні. Якось в’їхали в задній бампер моєї автівки,та й то не попсували. Іншого разу пошкодили дверцята. Це траплялося не на трасі,просто не змогли роз’їхатися на невеличкому перехресті. Не вважаю це ДТП. Нічого серйознішого,на щастя,зі мною не ставалося.

— Тобто ви — обережний водій. Дотримуєтеся правил,швидкість не перевищуєте...

— У принципі,намагаюся їздити за правилами. Інша річ,що в нас часто встановлюють необґрунтовані знаки. Скажімо,обмеження швидкості. Траса,немає населеного пункту,а стоїть знак обмеження швидкості до 60 км/год. Коли був молодим,у таких випадках не міг їхати з меншою швидкістю. Тепер став досвідченішим,дотримуюся вимог. Узагалі з віком почав їздити обережніше.       

— Протоколів із ДАІ у вас багато?

— Було кілька... Не зав­жди справа доходила до суду,бо писав,що не погоджуюся з інспектором. А без протоколу в автомобілістів не можливо обійтися. Не може водій жодного разу не порушити Правила дорожнього руху. Завжди існує небезпека проґавити знак чи трохи перевищити швидкість.

— Ви говорили,що раніше регулярно здійснювали тривалі подорожі. Що порадите тим,хто змушений вирушати в далеку мандрівку власним автомобілем?

— Коли їду без сім’ї,завжди вирушаю вдосвіта,коли дорога ще не перевантажена. Намагаюся подолати весь маршрут якнайшвидше. Тому практично не зупиняюся. Скажімо,їдучи з Одеси до Львова,зазвичай роб­лю тільки одну зупинку. Полюбляю швидко проїхати всю дистанцію,а відпочивати вдома,не під час подорожі. Інша річ,якщо мандрую з родиною. Тоді не все залежить від мого бажання.

Розмовляв Роман Бойко