"Кажуть,Абрамович усе накрав. То піди й спробуй сам накрасти …

Прокидаюсь о пів на четверту ранку,працюю до 7.00. Тоді на 40 хвилин засинаю знов,і їду на роботу. Моя мрія – до кінця життя бути при здоровому глузді та при пам'яті,щоб не йти на пенсію. Не розумію чоловіка,який сидить на дупі,дивиться телевізор і п'є пиво. Ти народжений,щоб щось робити. Якщо хочеш просто лежати на пляжі – можна було б народитися хробаком.

Коли з'явився кубик Рубіка,я його не мав. Навчився складати в голові.

Нема нічого гіршого за особистих секретаря й охоронця. Це дуже обмежує свободу. Будь-якій прибиральниці в цьому ­плані щастить значно більше.

Сенс власного життя бачу в тому,щоб робити іншим добре. Мене пре,коли в людини щось виходить. Тоді я можу тихенько сидіти в куточку й радіти за неї.

Росія – азійська країна й до європейськості не має жодного стосунку. Ми ближчі до Північної Кореї. У нас сильна клановість. Питання:"з якого ти району?" та "з якої ти партії?" – одне й те саме,задане різним набором букв.

У нас нема традиції заробітку й витрати грошей. Немає культури праці. Лише в Росії на п'ять мільйонів безробітних припадають 12 мільйонів вакансій.

Кажуть,Роман Абрамович,чи ще хтось,усе накрав. То піди й спробуй сам накрасти! У сучасній Росії ніхто не народився із золотою ложкою в роті.

У школі я постійно читав книжки,запоєм. А після "І Цзин" (­давньокитайський трактат,інша назва – "Книга перемін". Один із головних текстів конфуціанства. – "Країна") перестав читати взагалі. Усвідомив,що всі речі мають один скелет. Брався за книжку – й одразу розумів,що буде далі. Зараз хіба що Шерлока Холмса можу погортати в метро.

Моя мрія – до кінця життя бути при тверезому глузді та при пам'яті,щоб не йти на пенсію

Гламурна дівиця,яка канючить знижку і статус віп-­покупця в салоні Bentley, нічим не відрізняється від бабусі,яка вимагає в гастрономі пакет. Одна фарбована й 20-річна,друга теж фарбована й має 74. Принципово вони не різняться,і працювати мені,як продавцю,з ними треба однаково. Тиснути на одні й ті самі "кнопки". Хоч як би це засмучувало гламур.

Обрісши дітьми,я мушу приділяти якийсь час на лежання і пляж. Але мене вистачає лише на три дні. Потім починаю прибирати на пляжі сміття,розставляти парасольки,­пересу­вати ­лежаки,чистити басейн. Бо мені потрібне завдання. Коли його нема – не знаю,що робити.

Усім хорошим і сильним у собі завдячую генетиці,а не ­якимсь поворотам долі. У кожного з моїх дідів по 22 бойові медалі. Це не просто "ті,що пройшли війну".

Амбіцій,з точки зору понтів,я давно не маю. Через мої руки пройшли 36 автомобілів,я мав і Mercedes,і Rolls-Royce. На певному етапі різниця між брендами стирається.

Мене не надто мотивують гроші. Але коли ця цифра починає сильно зашкалювати… Словом,я теж нормальний. Немає людини,яка не продається,– питання в ціні.

Криза – через несформульовану мету. Через відсутність завдань,тактики й стратегії їх вирішення.

Не можу сказати,що бізнес – чесна штука. Живи і давай жити іншим – ось головний принцип.

Найпотужніша роздрібна мережа у світі – католицька церква. Це найбільша кількість філій,грошей,землі,найменша зар­плата в персоналу нижньої ланки,мінімальна плинність кадрів. За церквами йдуть держави. Решті продавців треба вчитися в них.

Раз на три місяці я виганяю весь наш офіс на роботу в магазини – включно з топ-менеджерами. Як людина не надто кваліфікована,сам працюю або вантажником,або ж викладаю товар на полиці в торговому залі. Дуже пізнавально.

У самому терміні "виховання дітей" закладено якийсь обман. Виховувати можна лише власним прикладом. Іншого способу нема.

За можливості,краще брати дитину з собою на роботу. ­Виховний ефект буде величезний – дитина,побачивши,чим ви займаєтесь,почне поважати вашу працю. Бо інакше їй важко зрозуміти,що ви,власне,робите вдень і чому не проводите час із нею.

Будь-який 18-річний лоб повинен уміти забезпечити себе – хоча б мінімально. У цьому віці пора знати ціну грошам. Я в 19 поїхав від батьків,одружився,самостійно оплатив весілля,нехай і скромне. Винаймав житло. Студентом працював одразу в чотирьох місцях – і не тому,що моя родина не мала грошей. Це – принципова позиція. По-справжньому цінуєш лише здобуте власною працею.

Діти завжди лишатимуться для нас дітьми. Будуть "зайчиками" і в 40,і в 50. Але це не означає,що треба виховувати в них загальнодержавну звичку жити за рахунок інших. Відмова в чомусь може зробити для них більше за чергову подачку.

Кажете,жінки люблять романтику,розмови ні про що? Що ж,значить,не ті жінки вам траплялися

Завжди ставте дітей перед вибором. Наприклад,я можу запропонувати малій:у нас є час і гроші,й ми можемо витратити їх на якусь нову комп'ютерну гру. Але при цьому відмовимось від цікавої поїздки,походу в кіно чи на атракціони. Дитині ­завжди треба пропонувати кілька рівнозначних альтернатив. Тоді її вибір ґрунтуватиметься не на примхах,а на виваженому рішенні.

Підприємець – це будь-хто,здатний оптимально розподіляти свої ресурси.

Не буває абсолютно чесних чи абсолютно нечесних ­людей – завжди є система,що або дозволяє,або не дозволяє.

Якщо ви вирішили відкрити бізнес у сучасній Росії,слід розуміти:обшук у вас буде. Не хочете – краще не починайте. Бо "наїзд" однозначно станеться,і його треба сприймати як нормальну штатну ситуацію.

Недосяжних цілей немає. Є критерії їх досягнення,що суперечать один одному. Не встановлюйте їх.

Тричі на тиждень я ходжу в спортзал. Розминаюся,пробігаю з десяток кілометрів,підтягуюся 46 разів,у хороший день – усі 50. Потім зі 150 вправ на прес,робота в залі з грушею й партнером. Ну і,якщо є настрій,пропливаю з півтора кілометра.

З дівчатами я ніколи проблем не мав. Підкорити ­будь-кого можна суто технічно. Загуляти? Та все можна зробити,­людина ж вільна істота. Питання,що ти хочеш отримати від цього. ­Банально задовольнити своє тіло? Чи не досить тобі цього в сім'ї? Пізнати якусь різноманітність? Ну,розмінявши п'ятий десяток,можу ­сказати,що структурна будова всіх чоловіків та жінок збігається до ком. І порно­графічні фільми 1960-х не надто відрізняються від порно­фільмів 2012 року. Сюжет завжди той самий.

Герой – це той,хто виконав конкретне завдання. При цьому важливо не сприймати геройство в радянському розумінні – як крок відчаю,викликаний некомпетентністю когось іншого. Герой і майстер – це одне й те саме.

Якщо ви не контролюватимете державу – назавжди залишитесь рабами.

Ми не те що домовлятися – а навіть усміхатися не навчилися. Як упізнати нашу людину за кордоном? Іде,насупившись. Ось це першопричина,решта – другорядне.

Людей,які не приймають самостійних рішень,я сприймаю як біороботів.

Кажете,жінки люблять романтику,розмови ні про що? Що ж,значить,не ті жінки вам траплялися.

Я – забезпечений чоловік,але до жінок це не має жодного стосунку. Якщо чоловік вважає,що жінку можна купити,усі жінки для нього – повії.

Що таке "смачно"? Для мене їжа – це бензин. Я і вся моя родина їмо найпростіші продукти.

Будь-який прикметник – брехливий. Що таке "добрий","красивий","поганий"? Усе залежить від точки відліку.

Я не належу до жодної спільноти. Стараюся не бути в натовпі. А також стаю подалі від групи "не такий,як усі".

Найкраще,що в нас є, – це наші помилки.

Будь-який прикметник – брехливий. Що таке "добрий","красивий","поганий"? Усе залежить від точки відліку

Ми не кажемо донькам,ким бути. Хай кожна стає,ким хоче,– актрисою,художником,науковцем. Але треба,щоб вони були професійними. Хай хоч двірниками – але найкращими.

Дитина перестає бути нашою власністю, щойно народившись. Ми не скеровуємо її волю,не нав'язуємо ту чи іншу модель поведінки. Ми з дружиною будемо супроводжувати своїх дітей,наскільки це можливо. А коли вони підуть,постараємось їм не заважати. Хоч це й буде емоційно тяжко.

Знаєте,чому в Росії стільки злочинів? Бо в середньостатистичної людини горизонт планування короткий – на відміну від будь-якої західної. Саме тому в нас багато хто чинить,не подумавши,й ми маємо стільки прикладів злетів і падінь. Тут живуть одним днем. Спитай будь-кого,від останнього урки до ­президента:"Що ви робитимете завтра?" І кожен із росіян скаже:"А Бог його знає. Може,завтра цеглина на голову впаде".

Свої виступи я завжди закінчую японською притчею. Побачив Будда,що зводять пагоду,і спитав працівників,що ж вони роблять. Один каже,що носить каміння,другий – що будує дім,і лише третій зводив храм. Бажаю всім уміти зводити храм.

Зібрано на основі виступів і статей