Нічна погоня

Цілком природно,що Петро розгнівався. Назустріч їхав товариш на своєму «Міцубісі»,він йому посигналив,а той,як то кажуть,«ні пари з вуст». і це у Верховині,о третій годині ночі. Тим більше,що Петрові треба було обговорити з ним одну тему. Отож чоловік розвернув свій «Ніссан Патрол» та рушив за приятелем,натискаючи на клаксон,сигналячи фарами,щоби він зупинився. Але урвиголова,набираючи швидкості,помчав далі. «Погратися захотів»,— майнула у Петра думка,і в запалі спортивного азарту сам натиснув на газ. Незабаром йому вдалося наздогнати «Міцубісі»,водій якого почав кидати свого джипа з боку в бік,не даючи «Ніссану» обігнати його. А потім взагалі з якогось дива звернув на польову дорогу. Заінтригований такою поведінкою колеги,Петро поїхав за ним. Та приблизно через чотири кілометри «Міцубісі» зник за одним з поворотів. Щоправда,у світлі фар Петро помітив сліди авто приятеля,які вели з дороги в напрямку придорожнього схилу,а далі в яру — і сам джип.

Від побаченого у чоловіка «мороз пішов по шкірі». Він подумав,що приятель не зупинявся,бо був п’яний і вся ця гра в «доганялки» закінчилася аварією. Схопивши ліхтаря,побіг до «Міцубісі»,але в машині нікого не було. Ще більше здивований,Петро сів у свій «Ніссан» та помчав додому. Це ж треба було залишити вдома свій стільниковий телефон...

Дорогою Петра зупинив ще якийсь чоловік,котрий попросив допомогти витягнути його автомобіль з кювету. Але Петро відмахнувся від нього,мовляв,немає буксирного тросу. Знав би він,що ця зустріч має безпосередній стосунок до його нічної пригоди...

Від себе Петро зателефонував товаришеві. Той виявився вдома. Ні сам нікуди не їхав,ні свого джипа нікому не давав. Почувши,де його «Міцубісі»,приїхав за ним уже з міліцією. Не знаю,чи дякував він Петрові. Але якщо б не його колега,власник «Міцубісі»,можливо,більше б ніколи не побачив свого авто.

Кримінальні механіки

Власне,39-річний житель Галича П. та його спільник Д. 1980 року народження до цього моменту «крутих тачок» не чіпали. Старенькі «Опелі» або ВАЗи не найпрестижніших моделей були їхнім інтересом. Обидва свого часу познайомилися у слідчому ізоляторі івано-Франківська,де відбували покарання за крадіжки. Коли вийшли на волю,їхні шляхи тимчасово розійшлися. Але якось до Д.,котрий,до речі,був,так би мовити,на всі руки майстер — і кваліфікований токар,і добрий зварник,приїхав товариш по ув’язненню та запропонував роботу. П.,виявляється,уже встиг стати підприємцем,мав у Галичі свою автомайстерню. До речі,як потім встановили правоохоронці,справи в обох ішли непогано. Самі знаєте,як цінуються добрі майстри. Але,складається враження,що принаймні одному з них чесний хліб видався прісним. Бо у жовтні 2010 року П. сказав своєму підлеглому,що йому потрібна допомога,і вони разом на автомобілі «Опель-Кадет»,який належав власникові майстерні,поїхали до івано-Франківська. Зупинилися в житловому масиві поблизу супермаркета «Метро». Точніше,заїхали в один із дворів,де «шеф» показав Д. на авто аналогічної марки і сказав,що його треба вкрасти. «Треба,то треба»,— спокійно зреагував на це той і пішов перевіряти,чи не стоїть машина на сигналізації. Мабуть,її власник навіть уявити не міг,що хтось міг накинути оком на його бувалого в бувальцях «Кадета». Отож якихось протиугонних засобів на авто не ставив.

Пересвідчившись у цьому,Д. кивнув спільникові. Той підійшов до чужого «Опеля» з ключами від своєї машини,без проблем відчинив дверцята,сів у салон та завів двигун. Д. рушив за «патроном» у його «Кадеті»,але на виїзді з івано-Франківська обігнав і поїхав попереду,аби в разі чого попередити боса про наявність на дорозі патрулів Державтоінспекції...

Чужий двигун
на свою машину

ѕДля Галини Павлівни її «Опель Кадет» був не розкішшю,не засобом пересування,а,можна сказати,одним зі знарядь праці. Адже на ньому возила на базар свій товар. і того дня,повернувшись з торгів,як зазвичай,залишила авто під ліхтарем перед будинком,трохи перепочила і почала збиратись у поїздку. Мала намір відвідати батьків,які жили в одному з віддалених від обласного центру районів. Збори затягнулися допізна.

Було хвилин 20 по дванадцятій ночі,як раптом син почав з’ясовувати,чи вона вдома. Річ у тім,що за якусь мить до цього він вийшов на балкон і побачив,як їхня машина зрушила з місця. Спершу хлопець подумав,що це мама кудись поїхала,а потім згадав,що вона,власне,на кухні.

Жінка з сином вибігли на вулицю. Їх «Опель» ще був у зоні видимості. Юнак навіть спробував було наздогнати його,але куди там... Потерпілі зателефонували до міліції.

Тоді правоохоронці нічим не змогли зарадити людям. Викрадачі спокійно доїхали до Галича,де розукомплектували «Опеля». До речі,організатор злочину П. поставив двигун із викраденої машини на свою,а кузов порізали на шматки та здали на брухт за копійки.

Через місяць П. затіяв чергову оборудку. Тепер йому треба було вкрасти авто ВАЗ сьомої моделі,бо потрібні були запчастини на ремонт жигулівської «п’ятірки» (там деталі практично ідентичні),котра стояла у нього в гаражі. Спільники знову сіли в «Опель Кадет» і поїхали до івано-Франківська. Вони об’їхали кілька дворів,перш ніж помітили машину,  яка підходила для їхнього задуму. Зупинилися,почекали. Через деякий час до «семірки» підійшли троє людей і кудись поїхали. Наші «герої» рушили за ними. ВАЗ зупинився біля одного з будинків,розташованого неподалік супермаркету «Епіцентр». Водій та пасажири зайшли до під’їзду.

П. наказав підлеглому перевірити машину. Злодійське щастя знову усміхнулося їм. «Семірку» не лише не було обладнано сигналізацією,а й одні із її дверцят не були зачинені на ключ. Отож Д. сів в авто,без проблем завів його та рушив. «Патрон» на своєму «Опелі» спершу їхав за ним,а потім обігнав і поїхав попереду — знову ж таки,аби попередити,якщо на дорозі будуть міліцейські патрулі. Та до Галича вони доїхали без проблем. Як потім з’ясувалося,потерпілий лише наступного ранку виявив,що його машину викрали. З ВАЗом вчинили так само,як і з попереднім авто:розукомплектували,а кузов,попередньо розрізавши на шматки,здали на брухт.

Каскадер мимоволі

Судячи з матеріалів кримінальної справи,після цього випадку наші «герої» знову зажили «чесним» життям,але тривало воно не більше півроку. Торік на початку квітня П. знову покликав приятеля «на справу». Цього разу вони поїхали аж до Верховини. Поки добралися туди,смеркалося. Вони хаотично заїжджали в різні вулиці селища,поки нарешті П. не зупинився біля однієї з капличок. Він наказав Д. стежити,чи не з’явиться десь автомобіль «даішників»,і зник у темряві. Приблизно через півгодини повернувся на «Міцубісі Паджеро». Наказав Д. сісти за кермо джипа,а сам на своєму «Опелі» за заздалегідь розробленою схемою поїхав попереду.

Здавалося,все йшло добре. Вони вже виїхали за межі Верховини,як Д. зауважив позаду якийсь автомобіль,який блимав фарами,даючи знак зупинитися. Зрозуміло,що викрадач пристати на це аж ніяк не міг. Але переслідувач не відставав. Навіть спробував обігнати його. Про те,що він,здається,втрапив у халепу,Д. повідомив «шефа»,зателефонувавши йому на «мобільний». П. наказав мерщій тікати. Той так і зробив. Щосили натиснув на педаль газу,при цьому обігнав «Опель»,у якому їхав «патрон». Незабаром помітив праворуч другорядну дорогу,куди різко звернув. Але переслідувач виявився настирним. Усвідомлюючи,що все це може закінчитися погано,Д. зважився на,можна сказати,каскадерський трюк. Попередньо повитиравши у джипі рукавом куртки ті місця,де могли залишитися його відбитки пальців (відчувається кримінальний досвід),чоловік на ходу вискочив з машини. «Міцубісі»,вже ніким не керований,поїхав собі далі,а Д.,помітивши наближення фар автомобіля,який його переслідував,утік до лісу. Цілу холодну квітневу ніч проблукав там і аж під ранок йому вдалося вийти до села Великого Рожена Косівського району. Звідти зателефонував до «шефа». і з’ясувалося,що той також втрапив у халепу. Коли Д. його обганяв,тікаючи від «Ніссана»,«патрон» злетів у кювет і добряче побив свого «Опеля». Можете уявити,який відчай охопив чоловіка:ніч,гори,чужа місцевість. А якщо потрапиш на очі міліції,то як пояснити,що тут робив? Але тут на дорозі з’явилося світло фар. П. підняв руку. Біля нього зупинився позашляховик «Ніссан Патрол». Але водій не міг витягнути «Опеля» з кювету,бо не мав при собі буксирного троса. П. знову охопив відчай. і все ж йому пощастило. Близько п’ятої години ранку мимо проїжджала вантажівка. У цього водія трос був. П. ще раз пощастило в тому,що хоча його машина й була добряче побита,але залишалася на ходу. Отож чоловік натиснув на педаль газу,аби якомога швидше зникнути з місця події. Віддамо йому належне — свого спільника не кинув. Коли той зателефонував йому з Косівського району,то він приїхав,звісно,на іншому автомобілі і забрав приятеля.

А через місяць після цієї пригоди до них навідалася міліція.

Закономірний фінал

Будучи допитаними ще як підозрювані,обидва щиро розповіли про свої «походеньки». Та коли їм пред’явили звинувачення — наче в рот води набрали. Зіслалися на 63-тю статтю Конституції України,яка дозволяє не свідчити проти себе. Авжеж,і так багато набалакали. Та й крім попередніх показань викрадачів чужих авто вистачало інших доказів,які конкретно підтверджували їхню вину.
На суді обидва сумлінно каялися. Щоправда,постає запитання:у чому? Чи справді в тому,що знову стали на кримінальну стежку,причому вже у такому віці,коли не спишеш свої вчинки на помилки молодості,що знову робили зло людямѕ А може,насправді (хоча,звісно,цього не говорили вголос) їм просто було прикро за себе,що попалисяѕ Та суд виявився до них доволі поблажливим. Взяли до уваги,що в обох є діти. Тільки чого такі татусі їх можуть навчити? В кінцевому підсумку одного із зловмисників засудили до трьох з половиною років позбавлення волі,другому доведеться провести в ув’язненні на півроку менше. Обоє мають компенсувати й втрати потерпілим,які лише з матеріальної точки зору становлять понад 70 тисяч гривень. А розслідував цю справу вже знайомий нашим читачам старший слідчий в особливо важливих справах підполковник міліції Юрій Винник.   

«Боженька їх і покарав...»

— Коли я взяв справу до свого провадження,то обидва «герої» цієї історії вже не мали наміру давати показання. Адвокати,мабуть,нарадили мовчати. Отож усе довелося збирати,в буквальному розумінні,по крихтах. Дуже допомогли три обшуки,які провели у підозрюваних. Тоді знайшли деякі деталі від викрадених машин,у тому числі й двигун.

- Дивує,що це люди вже у віці,мають сім’ї. До того ж ніби непогано заробляли на ремонтах. Тим більше,що один із них добрий зварник. А для таких фахівців робота завжди знайдеться.

— Мабуть,натура у них така. Не могли не красти. До того ж,очевидно,сподівалися,що машини такого класу міліція особливо шукати не буде. Також,мабуть,розраховували на те,що їх тяжко буде «вирахувати»,адже викрадали машини в іншій місцевості. Де Галич,а де Івано-Франківськ і,тим більше,Верховина.

- Але японський джип не така машина,щоби власник легко змирився з такою втратою.

— Річ у тім,що один зі злодіїв з Косівського району і добре знає ті місця. А у «Міцубісі» вони начебто вподобали колеса.

- Як на них вийшли?

— Не розголошуватимемо секретів оперативної роботи. Хочу лише звернути увагу на дату їх останньої крадіжки. Це було 7 квітня — на велике свято Благовіщення. Ось Боженька їх і покарав. Набридло терпіти таке неподобство.

- Коли закінчуєш розслідування подібних до цієї справ,упевнений,що назбирав достатньо доказів,котрі не дадуть зловмисникам уникнути покарання,отримуєш якесь внутрішнє задоволення від своєї роботи?

— Звичайно. А ще більше задоволення,коли тобі дякують потерпілі. Ось у цьому випадку — «Опель Вектра»,який ці особи викрали першим,належав жінці,у котрої п’ятеро дітей. Вона їздить на базар і продає вишиті рушники. Це головне джерело її заробітку. Машина для неї була,по суті,знаряддям праці. Вона вже не сподівалася,що міліція зможе щось розшукати. На жаль,дійсно,машини вже немає. Ми віддали їй двигун,інші деталі,які злодії ще не встигли збути. Головне,що є особи,котрі повинні їй відшкодувати як матеріальні,так і моральні збитки. А загалом уся ця історія — черговий приклад того,як потяг до нечесних грошей призводить до ще більших втрат і зайвих проблем. Шкода,що у нас ще вистачає осіб,котрі це ніяк не можуть усвідомити...

= до розділу:Газетні публікації