Розлучимося друзями

Наприкінці січня «АвтоВАЗ» оголосив про намір звільнити 7,5 тисячі співробітників,тобто приблизно дев’яту частину свого штату. Російські компанії нечасто вдаються до масштабних скорочень персоналу,побоюючись негативних соціальних або навіть політичних наслідків. Тим часом у розвинених державах багатотисячні звільнення вже стали звичною практикою. «Лента.ру» звернулася до зарубіжного досвіду,щоб зрозуміти,чи можна провести масове скорочення так,щоб ані права працівників,ані інтереси бізнесу при цьому не постраждали.

«АвтоВАЗ» назвав майбутні звільнення оптимізацією персоналу. Оптимізацію передбачається здійснювати різними способами. По-перше,за рахунок припинення прийому на роботу нових співробітників. По-друге,частину працівників перерозподілять між різними підрозділами підприємства,а адміністративним службовцям запропонують перейти на інші вакансії (зрозуміло,у разі їх наявності). По-третє,7,5 тисячі осіб просто скоротять. Нарешті,по-четверте,автоконцерн запропонував матеріально стимулювати тих співробітників,які погодяться піти за власним бажанням. Той,хто залишить підприємство в лютому,зможе розраховувати на п’ять середньомісячних зарплат (всього близько 100 тисяч рублів),в березні сума компенсацій знизиться до чотирьох середньомісячних зарплат,а в квітні – до трьох. У разі успіху,оптимізація на «АвтоВАЗі» може похитнути стереотипи,що склалися в Росії про масове звільнення працівників як про кінець світу.

Фінський міст

На початку 2011 року Nokia оголосила про перехід на платформу Windows Phone. Це означало відмову фінського виробника мобільних телефонів від власних напрацювань у галузі програмного забезпечення. Реорганізація Nokia,що послідувала за цим,зажадала від компанії масштабних звільнень. Для того,щоб пом’якшити удар для співробітників,корпорація в квітні 2011 року запустила програму Nokia Bridge. Нею можуть скористатися близько 18 тисяч осіб в 13 державах.

За умовами програми,тим,на кого очікувало скорочення,корпорація допомагала в пошуку нового місця зайнятості всередині Nokia або в іншому місці. Вони також могли вступити на курси перекваліфікації або навіть отримати нову професію. Крім того,ЗМІ багато писали про гранти Nokia,що виділяються на розвиток нових компаній. Фінська корпорація виплачувала до 25 тисяч євро на одного звільнюваного співробітника,якщо він був готовий запустити власний проект. У новій компанії могли брати участь до чотирьох колишніх співробітників Nokia. Таким чином,стартап одразу отримував до 100 тисяч євро,а надалі міг розраховувати ще на 50 тисяч. Корпорація зазвичай не дозволяє використовувати свою інтелектуальну власність,проте з 2011 року було кілька винятків. Примітно,що Nokia не входить до акціонерного капіталу підприємств,створених її колишніми співробітниками.

Штаб-квартира компанії Nokia Solutions and Networks (NSN) в Еспоо,Фінляндія
Фото:Antti Aimo-Koivisto / Lehtikuva / Reuters

З моменту запуску Bridge тільки у Фінляндії в ній взяли участь близько п’яти тисяч осіб. Близько 500 з них вирішили створити свій бізнес. Таким чином,Bridge допомогла заснувати близько 400 нових компаній. Серед найбільш відомих – виробник мобільних телефонів Jolla. Він використовує розроблену платформу MeeGo,від якої сама Nokia відмовилася після альянсу з Windows.

Щедрість Nokia журналісти пояснюють особливостями місцевого менталітету:у фінів прийнято,що роботодавець несе відповідальність за добробут своїх співробітників. Політика корпорації виявилася надзвичайно успішною з точки зору піару,переважна більшість колишніх працівників Nokia дуже добре відгукуються про компанію. Наскільки Bridge виправданий в економічному плані,зрозуміло менше. Вартість витрат на програму не розголошується,проте відомо,що вона становить десятки мільйонів євро.

Французький автобус і американський університет

Влітку 2013 року до ЗМІ потрапив план допомоги французького автовиробника PSA Citroen Peugeot своїм співробітникам,які звільняються. Перш за все,компанія мала намір створити по всій країні консультаційні центри,які допомагатимуть працівникам концерну шукати собі майбутніх наймачів. Про це йшлося у звіті про соціальну діяльність Peugeot за 2012 рік (.pdf).

Як і в Nokia,в Peugeot також збиралися надавати підтримку своїм співробітникам,які вирішать створити власний бізнес,але про деталі цієї програми не повідомлялося. Нарешті,робочим запропонували взяти неоплачувану відпустку на період до двох років,причому обіцяли повернути «відпускників» на аналогічні позиції,якщо за цей час вони не знайдуть собі нове джерело зайнятості. Всього в концерні розраховували скоротити до 17 відсотків свого персоналу,або 11,2 тисячі людей у Франції.

Як приклад того,як Peugeot обходиться зі звільненими співробітниками,агентство Reuters в кінці 2013 року розповіло історію Хасана Шнаіті (Hassan Chnaiti). Він був скорочений в 2013 році після 13 років роботи в компанії. Шнаіті отримав від свого роботодавця 40 тисяч євро,включаючи плату за відпустки,переробки та виплати зі звільнення. Крім того,Peugeot погодився заплатити ще десять тисяч євро,щоб Шнаіті зміг отримати нову професію – водія автобуса. При цьому соціальні витрати на Шнаіті у вигляді майбутньої пенсії та медичного забезпечення взяла на себе французька держава. Колишній співробітник Peugeot подякував компанії за можливість придбати нову професію і не має наміру знову повертатися на завод. Середня вартість витрат на кожного звільненого в Peugeot сягає 72 тисяч доларів.

Успіхи PSA Citroen за частиною добровільно-примусових звільнень за 17 місяців з початку реструктуризації компанії досить скромні – концерн стикається з періодичними спалахами невдоволення профспілок і змушений уважно стежити за реакцією уряду соціалістів,який нервово реагує на будь-які масові скорочення.

Більш вдалими стали масові звільнення в компанії Ford,що почалися разом з реорганізацією американського автовиробника в 2006 році. Компанія розраховувала протягом двох років скоротити понад 30 тисяч чоловік в Північній Америці. Для стимулювання відходу з підприємства Ford разом з провідною американською профспілкою UAW розробив одразу кілька заохочувальних програм. Наприклад,запропонувала можливість отримати освіту в університеті (на суму менше 15 тисяч доларів на рік) плюс річну стипендію в 7,5 тисячі доларів (програма розрахована на чотири роки). За словами деяких співробітників,їхні колеги змогли оплатити навчання в Оксфорді чи Гарварді. Інший варіант передбачав одноразову виплату 100 тисяч доларів і видачу медичної страховки на шість місяців. Вікові співробітники Ford або ті,хто пропрацював в компанії понад десятиліття,могли вийти на пенсію раніше покладеного терміну із збереженням більшої частини пільг. У підсумку розставання з кожними співробітником обійшлося Ford приблизно в 100 тисяч доларів.

Щедрість Ford,проте,сприяла швидкому виходу компанії з кризи. За період з 2006 по 2008 рік Ford розлучився з 40 тисячами працівників,тобто навіть перевиконав початковий план. Зараз потужності американського концерну завантажені на 135 відсотків – за контрастом з 61 відсотком у Peugeot,яку обставини змушують бути обережною із звільненнями.

Японська нудьга

У Японії звільнення традиційно пов’язані зі значними складнощами. Справа в тому,що масові скорочення штатів у великих корпораціях тут довгий час розглядалися як порушення свого роду табу. Вважалося,що людина,наймаючись на роботу в компанію,підписує договір на все життя. У другій половині XX століття ця практика «довічного» найму сприяла японському економічному диву,однак на початку XXI-го вона ж виявилася перешкодою на шляху до виходу із затяжної кризи.

Штаб-квартира корпорації Sony в Токіо
Фото:Itsuo Inouye / AP

У підсумку найбільші підприємства Японії опинилися перед дилемою:звільняти співробітників всупереч негласним соціальним нормам і розплачуватися за це репутацією або програвати конкурентну боротьбу і розорятися.

Для деяких японських компаній цей вибір виявився невирішений. На початку 2010-х років ЗМІ звернули увагу на появу в них «кімнат нудьги»,або «кімнат вигнання» (Boredom rooms,або Banishment rooms). Мова йде про спеціальні зали,куди менеджери направляли співробітників,від яких компанія хотіла б позбавитися,але які не погоджувалися покинути її добровільно.

«Кімнати нудьги» викликають суперечливу реакцію в іноземців. В інтернеті зустрічаються як співчутливі відгуки,так і іронічні,наприклад:«Дивитися телевізор 10:00 в день,нічого більше не робити і отримувати за це гроші? Який жах! А де можна записатися?»
У «кімнатах нудьги» або зовсім нема чим зайнятися,або пропонується низькокваліфікована чи безглузда робота. Взагалі ж вважається,що мешканці кімнат зайняті пошуком нового місця роботи – тим самим роботодавець натякає працівникові,що більше не потребує його послуг. При цьому компанія як правило продовжує платити мешканцям «кімнати нудьги» повну зарплату й всі супутні бонуси. Сенс цієї незвичайної комбінації зводиться до психологічного протистояння:компанія не може,не втративши обличчя,звільнити співробітника з власної ініціативи,а той,у свою чергу,хоч і вважає,що його не повинні видавлювати на вулицю,теж втратить обличчя,якщо буде брати гроші просто так.

Серед японських підприємств,які вдалися до організації «кімнат нудьги»,в ЗМІ називають Panasonic,Sony,Hitachi,NEC,Toshiba,Seiko – майже всіх флагманів електронної промисловості і машинобудування. Однак подібні половинчасті заходи не сприяють ефективності бізнесу. Sony швидко втрачає капіталізацію і довіру з боку інвесторів. У решти компаній справи теж йдуть не блискуче. Одкровення мешканців «кімнат нудьги» у місцевих і світових ЗМІ лише погіршують репутацію японських підприємців.

***

Звільнення в «АвтоВАЗі» пов’язують з приходом в компанію нового керівника – шведа Бу Андерссона. До цього він очолював іншого російського автовиробника – «ГАЗ». Там Адерссон скоротив 50 тисяч осіб – майже половину від загального штату чисельністю 118 тисяч співробітників. Скорочення пройшли відносно безболісно,і «ГАЗ» через кілька років став приносити прибуток. У тому випадку,якщо Андерссону вдасться розлучитися з робітниками “АвтоВАЗу” по-хорошому,російський ринок праці отримає важливий приклад гнучкої кадрової політики. Але якщо менеджери тольяттинської компанії прорахуються,то російські гіганти і далі будуть залишатися «фабриками нудьги» – з тією лише різницею,що збитки за їх утримання – зрештою – ляжуть на плечі державного бюджету.

Олександр Ратніков