Як німецькі машини перемогли британські

Раніше британська автомобільна промисловість була однією із головних конкуренток німецької. А тепер – це один із найбільших її активів. Як вдалося Німеччині вирватися вперед,з’ясовує Домінік Сендбрук.

Сорок років тому один із найбільших німецьких автовиробників наводив глянець на машину,якій судилося стати легендою.

Volkswagen Golf – один із автомобільних бестселерів всіх часів. Він був випущений у 1974-му – в рік,коли збірна ФРН виграла чемпіонат світу з футболу в Мюнхені,а німецька група Kraftwerk випустили "дорожній" альбом Autobahn.

Слово "Ґольф" відтоді стало синонімом комерційного успіху. Торік VW продала в Європі більш ніж 430 000 екземплярів цієї марки – на 125 000 більше,ніж її найближча суперниця.

Цього року на ринок вийшла вже сьома модифікація Golf. Він всюдисущій:ви або маєте його в гаражі,або постійно бачите на дорогах.

І це лиш один із прикладів німецького економічного дива. Німецька промисловість досягла значних успіхів після війни,і це основна причина того,чому зараз країна Ангели Меркель має такий серйозний економічний і політичний вплив.

А от британський автопром – лише тінь самого себе. Ми і зараз виготовляємо майже півтора мільйона автомобілів на рік,але робимо це для інших. Тому виграє від цього хіба британська робоча сила.

Рання модель Morris Oxford

Візьмімо зразковий міні-завод у Коулі,якому якраз виповнюється сто років. Його у 1913 році заснував Вільям Морріс для випуску легендарної Morris Oxford.

Сьогодні завод,як і раніше,виготовляє тисячі автомобілів – от тільки для BMW.

Схожа історія і у Кру,де розташоване виробництво Bentley:ця культова марка зараз належить Volkswagen.

Британський майор,який врятував "Жука"

"Без майора Івана Херста Volkswagen напевно б і не було – принаймні у нинішньому його вигляді,– каже Джуді Бут,куратор Королівського інженерного музею в Редінгу. – Херст був скромним героєм,людиною,яка не просто відновила автозавод,а знайшла спосіб залікувати воєнні рани".

У це важко було б повірити ще п'ятдесят років тому,не кажучи вже про час,коли Morris був на підйомі. Але,на жаль,британські виробники самі винні в такому стані речей.

Наприкінці Другої світової війни Німеччина опинилася на колінах. Після падіння гітлерівської імперії її автопром опинився у жалюгідному стані.

У серпні 1945 року британська армія направила майора Івана Херста на завод Volkswagen у Вольфсбурзі,де нацисти виготовляли "народний автомобіль".

Виробництво було зруйноване,та попри скепсис свого керівництва,Херст розгледів у цих руїнах великий потенціал.

Він подумав,що відродження Volkswagen мало б велике значення для розбудови нової Німеччини – мирного і заможного союзника. І,звісно,мав рацію.

За наступні кілька років Херст відновив виробництво культового автомобіля Beetle ("Жук"). І відтоді VW полетів дорогою успіху.

До кінця 50-х років ФРН демонструвала економічне диво:виробництво зростало,безробіття було мінімальним. Спогади про нацизм розвіялись,і німців почали сприймати як далекоглядну і працьовиту модерну індустріальну націю.

Кузови Beetle ("Жуків") на німецькому заводі Volkswagen,1960 р.

Британія також купалася у достатку. Протягом десятиліть ми були одним із найбільших автовиробників у світі. Та поступово справи змінились на гірше.

Нашими автозаводами керували літні й авторитарні люди – наприклад Вільям Морріс,який став головою об'єднаної British Motor Corporation (BMC) у віці 74 років.

Замість того,щоб упроваджувати нові технології і завойовувати європейський ринок,який бурхливо зростав,британські виробники вирішили виготовляти дешеві машини для колишніх колоній.

Навіть найвідоміший британський автомобіль – Mini,випущений у 1959 році,– свідчив про занепад нашої промисловості та імперії.

У 1956 році,після спроби Британії повернути собі контроль над Суецьким каналом,ціни на паливо стрімко зросли. Тож BMC наказала своїм інженерам розробити компактну автівку,яка споживала би менше бензину.

І хоча Mini став хітом,був у цьому й зворотній бік:BMC втрачала 30 фунтів на кожному проданому автомобілі.

Ця модель стала символом глибинних проблем британської економіки:самовдоволення керівників і некомпетентності продавців.

Натомість автомобільна індустрія Німеччини ішла вгору. Головним фактором цього була відсутність конфліктів з працівниками – на противагу Британії,яка знемагала в боях з профспілками.

На виробництві Beetle,1973 р.

У Німеччині керівництво й робітники трудилися задля спільного блага. Закон вимагав від німецьких фірм створювати трудові ради,в рамках яких менеджери і профспілки мусили співпрацювати "у дусі взаємодовіри".

Натомість на британських автозаводах у 1960-х і 1970-х точилася відкрита класова війна.

Про відмінність між двома країнами красномовно свідчить той факт,що у 1978 році на кожен день страйків в Німеччині припадало десять днів страйків в Британії.

Страйк на британському заводі Vauxhall,1967 р.

Коли через рік до влади прийшла Маргарет Тетчер,доля британських автозаводів була вже вирішена. Водії почали масово переходити на іноземні авто,зокрема німецькі:Mercedes,Porsche,Audi і,насамперед,BMW,яка з’їла собаку на брендингу розкішних машин.

У 1994 році BMW підібрала залишки британського масового автопрому – Rover Group. А через рік Джеймс Бонд у фільмі "Золоте око" вже роз’їжджав на розкішній BMW Z3,обладнаній ракетами Stinger (принаймні так значилось у сценарії).

Про автора

Домінік Сендбрук – автор кількох історичних книг про Британію 1960-х і 1970-х років,зокрема "Біла спека","Надзвичайний стан" і "Золоті часи".

Автомобілі й донині лишаються символом безпрецедентного успіху німецької промисловості – і провалу британської.

Наслідки бачиш скрізь. Завдяки своєму промисловому виробництву Німеччина є найбільшою економікою Європи і четвертою економікою світу,а також посідає друге місце у світі за обсягом експорту.

Тож не дивно,що в той час як дефіцит британського бюджету в 2012–2013 рр. тримається на рівні 120 мільярдів фунтів,німці примудряються мати невеликий профіцит – і це стійка тенденція останніх років.

І так само не дивно,що саме німці порядкують у Єврозоні відтоді,як ряд європейських столиць почало лихоманити.

Трагедія британців у тому,що ми завжди уміли робити речі,але нам бракувало хорошого менеджменту,правильних профспілок,правильні пріоритетів і,якщо говорити відверто,правильної трудової етики. І врешті-решт ми це заплатили.

Виробництво Mini на заводі BMW в Коулі,графство Оксфорд (2006 р.)

Звісно,не все так погано. Ми і досі виготовляємо більше мільйона автомобілів на рік,що означає робочі місця для тисяч працівників. Навіть на фоні кризи у єврозоні кількість автомобілів,випущених у Британії,збільшується,в той час як в Німеччині обсяги виробництва торік скоротилися.

Але правдою є і те,що німці і досі виготовляють учетверо більше машин,ніж ми. І куди йдуть прибутки від Mini і Bentley,якими ми так пишаємося? До Вольфсбурга й Мюнхена.

Колись наш автопром був одним з головних конкурентів німецького. А тепер – це один із найбільших його активів.

Шістдесят років тому німці були у позиції переможених. Але завдяки рішучій і самовідданій праці вони повернулися на вершину. Чесно кажучи – я ними захоплююсь.