"Рано чи пізно всі когось зраджують",–Сеяр КУРШУТОВ,33 роки …

Гроші – це елемент свободи. Готовий заробляти їх,доки вони не почнуть цю свободу обмежувати.

Перші гроші заробив у Сімферополі на радіоринку: продавав чохли і комплектуючі до мобільних телефонів,деталі для телевізорів,магнітофонів. Мені було років 13 і хотілося не вчитися,а женитися. Школу прогулював. Якщо перевести на нинішні гроші,то мав гривень 50 за день. Років у 15 за місяць заробляв таку ж суму,як і та,на яку жила наша сім'я.

У 17 працював ночами вантажником на товарній станції залізничного вокзалу в Сімферополі. Був у шоці від оточення і думав:"Я – дитина інтелігентних батьків,лікарів! Саме вступив на перший курс до медінституту і працюю із цим непотребом!" Зараз ціню той життєвий досвід.

Гроші витрачав переважно на дівчат,в яких закохувався. Носив їм шоколадки:спочатку "Альонушку",потім "Світоч". Більш­менш пристойні гроші,на які вже можна було жити,прийшли років у 19:я орендував кілька торгових точок на Центральному ринку в Сімфе­рополі. Перша – ларьок із чаєм­кавою,шоколадками та сигаретами.

Мої батьки – лікарі. У сім'ї троє дітей,я – старший. За Союзу жили непогано,я навіть в "Артеку" був. Про те,що займаюся бізнесом,батьки дізналися вже коли мене почали з інституту відраховувати.

Я страшний марнотрат,бо стараюся не менше витрачати,а більше заробляти. Останні роки в готелях зупиняюся тільки в номерах люкс. Не їжджу поганими машинами. Вважаю:щойно ­почну рахувати в голові свої гроші,вони закінчаться. Гроші не ­закінчуються тільки там,де їх не рахують.

Якби не став бізнесменом, то,мабуть,мучив би людей – точив їм зуби. За першою освітою я – стоматолог.

Щороку 1 грудня рахую:скільки витратив за рік, скільки заробив,скільки куди вклав,хто скільки мені винен. Якщо винен я,то стараюся до Нового року віддати. У проміжну звітність не ­влажу:є бухгалтерія. Коли щось критичне,мені повідомлять.

Секрет успіху в тому,що я наймаю людей розумних і талановитих у своїй справі. Не вчу працювати – просто слідкую,щоб їхні знання й навички були спрямовані на користь мого бізнесу.

Є два варіанти стати багатим – "паритися" і "не паритися". ­Варіант перший,це багато працювати,думати за кожну копійку,економити на всьому і все заощаджене вкладати,вкладати і вкладати. Другий варіант означає правильно робити свою справу,нормально поводитися з людьми і думати трохи швидше за інших.

Люблю покер. Це не тільки азартна гра,а й спорт,елемент везіння плюс математичні розрахунки. Допомагає зняти стрес. ­Найбільше програвав тисяч 7 доларів.

Хто витрачає гроші на книжки на зразок "Як стати мільйоне­ром", той годує мільйонера,а сам є лохом. Тому що ніхто й ­ніколи не розкаже своїх секретів і рецептів конкретними словами. ­Неможливо навчити бути багатими всіх:хтось може,хтось ні. Якщо в усіх забрати гроші і роздати всім порівну,за кілька років усе повернеться на круги своя. Тим більше,дехто з тих бідних,хто розбагатів,зіп'ються чи розіб'ються,нічого хорошого з ними не буде.

Гроші – це випробування. Мало людей,готових упоратися з 5 мільйонами доларів,з 50 ще менше,а з мільярдом – узагалі одиниці.

Висновки про людину можна робити тільки за вчинками – рано чи пізно кожен себе покаже. Але треба бути уважним.

Із надбанням певного матеріального статусу дедалі важче почуватися щасливим. З'являється жорстка відповідальність перед людьми,партнерами і співробітниками,ризики,психологічне навантаження. Усе це руйнує душевну гармонію,що є невід'ємним елементом щастя. Гадаю,відсоток щасливих серед бідних і багатих приблизно однаковий.

Середнього класу в Україні немає. Багато в чому винна влада. Але його немає й тому,що відсутня критична маса людей,готових стати середнім класом. Більшості для щастя вистачає 5–10 тисяч гривень на місяць,вони навіть у мріях не готові бути середнім класом.

Рано чи пізно всі когось зраджують. У кожного своя мотивація:хтось вважає,що йде своєю дорогою,хтось – що будує кар'єру. Я особисто когось зрадити готовий,когось – ні. Не готовий близьких і рідних мені людей. Все інше – жорстокі джунглі дикого українського капіталізму. Інколи важливо зрадити першим,доки не зрадили тебе.

У жінках ціную вірність. У чоловіках – людяність,порядність і дотримання слова. Дуже не люблю,як кажуть,"жополизів". От щойно мене з аеропорту забирала готельна машина,і водій не знав,як мені догодити. На 5­-й хвилині я сказав:"Помовчте,будь ласка,у мене болить голова". Вона у мене не боліла,втомило його бажання заслужити чайові.

Звабити жінку в наш час просто. Достатньо одного побачення,одного вечора. Треба нагодувати і сказати кілька слів на вушко.

Важливо,щоб чоловік і жінка вірили одне одному.

У тебе купа справ,а тобі дзвонить кохана з іншого міста. Ти думаєш:"Бог із ними – тими жмуриками,що у приймальні сидять,– коли там найближчий рейс?" Напевно,це і є любов.

У мене багато претензій до себе, але не хочу здатися занадто ­самокритичним,бо я не такий. Мої претензії – це не образа на самого себе. Це певний виклик і прохання:"Ну давай,стань трохи кращим!"

Інколи можу випити якісного віскі грамів 100–150. Або пляшку вина на двох. Кримських вин не розумію:люблю напівсолодке,а воно найкраще в Південній Франції чи Італії.

Жахи мені не сняться,сняться жінки.

З ворогом треба розправлятися жорстко і чітко. Довести його до такого стану,щоб не мав можливості тобі нашкодити.

Інколи відключаю телефон і залишаюся сам. Можу пролежати так добу. Це дає можливість подумати про людей,які мене ­оточують,без жодного тиску. Бо зазвичай хтось завжди намагається повернути мою думку в інший бік. Один раз на місяць в­ідсипаюся:поспав,почистив зуби,погуляв по квартирі і знову спати.

Мені здавалося,що Янукович збудував вертикаль влади. ­Зараз це стає чимось занадто громіздким і некерованим. Напевно,сам вважає,що він – молодець. Парламентські вибори покажуть. По Криму в "регіоналів" рейтинг низький – до 20 відсотків. При цьому адмінресурс і відсутність конкурентів. В опозиції взагалі рейтингу не спостерігаю,думаю,він у межах 2–3 процентів. Може,у Кличка відсотків 5–7.

Усі ці опозиціонери, "помаранчеві" – більше з жанру поговорити. Крим у будь­якому випадку для Партії регіонів буде базовий регіон. Хтось скаже – бандити,кримінальники,просто ­нехороші люди:пообіцяли і не зробили. Але це партія реальних промисловців,підприємців,великого бізнесу. А їм важливі зрозумілі ­правила гри.

Я проти об'єднання України і Росії. Кому не подобається – чемодан,вокзал,Москва. Або Нью­-Йорк,але тоді через аеропорт. Не потрібно ні про що торгуватися з Росією,нічого просити у МВФ. Треба менше красти і більше працювати.

Маю нереалізовану мрію. Але якщо скажу,посадять. У нашій країні всіх,хто про це мріє,саджають.